У лютому 2016-го року в Україні, а саме у Харкові, розпочався проект Secondary Cities за підтримки Державного департаменту США. Зокрема, в ньому беруть участь Асоціація географів США та Університет штату Колорадо. Цей проект спрямований на збільшення стійкості міст, побудову партнерських відносини, збільшення розуміння потреб громад шляхом відображення даних на карті та візуального аналізу, а також поширення практики прийняття науково обгрунтованих рішень. Наразі проект відбувається у шести містах різних країн світу (незабаром їх буде сім). В Україні практична частина проекту складалася з двох тренінгових частин, які проходили у вишах Харкова у травні та вересні 2016-го.
Редакції нашого блогу вдалося кілька разів поспілкуватися з представницями проекту Secondary Cities у Харкові під час другого тренингу, що проходив наприкінці вересня. Ми розпитали їх, чому Харків був обраний у якості «вторинного міста» (не знаючи контексту, здається, що така назва звучить трохи образливо для міста мільйонника :)), як обиралися учасники та що на них чекає.
Ми познайомились з Кендідою Маноцці та професоркою Меліндою Лайтурі під час кавабрейку на тренінгу і були вражені щирістю та енергійністю цих жінок. Ось що вони нам розповіли.
Кендіда Маноцці та Мелінда Лаітурі
Кендіда Маноцці (КМ):
Кендіда Маноцці з Американської Асоціації Географів. Я ведучий спеціаліст з впровадження проекту Secondary cities у Харкові, у одному з шістьох [міст проекту].
Мелідна Лаітурі (МЛ):
Мене звуть Мелінда Лаітурі, головний виконавець проекту Secondary cities, а також професор Університету Штату Колорадо.
Ганна Новгородова (ГН):
На вебсайті Secondary cities говориться, що картографування є необхідним для стійкості міського простору, можете пояснити, чому?
МЛ:
Що саме ми картографуємо в місті, залежить від того, що є важливим для цього міста. Через це доволі важливо співпрацювати з місцевими людьми, щоб знати, які в них потреби, і що потрібно картографувати в цьому місті. Часто не вистачає якоїсь конкретної інформації. І через це місто не цілком картографоване, з огляду на повноту інформації про дороги, або про систему водопостачання, або де надаються послуги електропостачання, або каналізації. Можливо, ситуація тут в Україні трохи інакша, бо у людей є доступ до основних ресурсів. Але в багатьох містах світу у людей немає доступу до електрики, води або каналізації, і тоді ми картографуємо, у кого є ці ресурси, а у кого немає. Це підказує нам, як планувати майбутнє.
ГН:
До проекту Secondary cities було включено шість міст світу. Чому серед них було обрано Харків?
МЛ:
Для цього є декілька причин. По-перше, це одне зі стратегічних міст у світі. У вас є проблеми, пов’язані з внутрішньо переміщеними особами, а також з розумінням їхніх ресурсних потреб. Це місто другого рівня, і це важливе місто для України. Це не столиця, але це місто було столицею при радянській владі. На мій погляд, це важливий культурний і освітній центр. У Харкова є багато рис, що роблять його містом другого рівня, що робить його місцем, вартим дослідження. І географічно представити цю частину світу також є дуже важливим. Наші проекти знаходяться в різних куточках планети, і це місто представляє цю частину світу, Євроазіатський континент.
КМ:
Якщо я можу додати ще один критерій, то саме тут є дуже сильна місцева база експертів та людей, які вже мають багато знань щодо збору та впорядження інформації про своє оточуюче середовище. Так що приїзд нашої групи саме сюди виглядає розумною інвестицією. Це може дати місцевим експертам декілька додаткових інструментів, які б допомогли їм працювати ще краще, ніж зараз. Ця земля виглядала дуже родючою для того, щоб додати лише декілька речей і дійсно допомогти місту розвиватися.
Галина Уварова (ГУ):
Чи були у вас зв’язки з місцевою владою, як ви знаходили потенційних партнерів до початку проекту?
CM:
Однією з причин для вибору Харкова була наявність тут міського інформаційного центру, а також університетів з дуже сильними технічними факультетами. Тож ми знали, що коли приїдемо сюди, то знайдемо людей на високому рівні, з якими легко працювати. Ми підготували дослідницький візит з декількома людьми з фінансуючого агентства, державного департаменту США, виконавчої організації, Американської Асоціації Географів, провідними науковцями, Меліндою. Ми співпрацювали з посольством, щоб знайти місцеві організації, з якими можна було б почати співбесіду. А потім, як завжди стається, зустрічаєш одну людину, яка каже «Вам дійсно треба поговорити з цими людьми», і так далі… Отак все і сталося, це була свого роду комбінація деяких людей, з якими нам запропонували зустрітися, і деяких людей, яких нам представили вже тут, через людей в Києві.
ГН:
А як щодо учасників? Звідки вони? Чи відбиралися вони університетами?
КМ:
Так, вони відбиралися в університетах. Як тільки ми домовлялися з певною організацією про співпрацю, ми просили їх підібрати найкращі команди.
МЛ:
Також Харків є свого роду унікальним у проекті Secondary Cities через те, що тут включено декілька університетів. І це дуже хвилююче, бо можна собі уявити створення мережі співробітництва між університетами та обміну перспективами, навичками та ресурсами. Студенти дійсно можуть отримати користь від такої суміші та обізнаності щодо інших установ у місті, а також щодо того, як співпрацювати над колективним проектом.
ГН:
Можете розказати більше про проект?
МЛ:
В ньому є дві частини. Одна — генерація даних. Ми хочемо створити нові дані, які б доповнювали існуючу базу даних. Ми доповнюємо її, заповнюючи прогалини. Ми думаємо, що це дуже важливо. А друга частина — це опрацювати ці дані і використати їх для майбутнього планування та моніторингу. І знову ж, ця ініціатива повинна походити від самих учасників і міста, щоб сказати «Тепер в нас є повноцінні дані, як ми можемо їх використовувати? Як ми можемо їх аналізувати? І що може з цього вийти?».
Кендіда Маноцці
КМ:
Ми фокусуємось на зборі даних, і таким чином заповнюємо пробіли в трьох конкретних сферах, пов’язаних з верствами населення з особливими потребами. Мобільність та доступність. Наприклад, тротуари — чи легко зайти або заїхати на тротуар? Входи до метро. Чи легко ними користуватися? А також ресурсні центри громад, як-то центри працевлаштування, аптеки, лікарні… Наскільки важко увійти і вийти з них, і наскільки важко пересуватися всередині. Наступною є особливість громадської безпеки. Наприклад, чи є в місті райони, в яких темно вночі? У нашому проекті є частина, в якій ми картографуємо вуличні ліхтарі.
Отаку інформацію і збирали учасники проекту, додавали точки на загальну карту міста. Команди розділили місто на ділянки, і кожна команда працювала влітку, покриваючи ці секції, збираючи дані про мобільність, доступність, ресурси для громади, громадську безпеку. Кожна команда робила це для всієї площі своєї ділянки, і вони зробили чудову справу! Раптом мапа вибухнула багатьма новими точками, що характеризують, де є проблеми, а де справи йдуть добре.
ГН:
А як щодо даних, які ви збираєте, як ви збираєтесь їх поширювати? Наприклад, чи будете ви їх додавати до Openstreetmap?
МЛ:
Якась частина даних потрапить до OpenStreetMap. Є два портали даних, про які ми хотіли б, щоб люди знали і користувалися ними. Таким чином інформація стане відкритою для спільноти. Через те, що ми збирали всі дані, ми ще не зробили наступного кроку, щоб сказати «Давайте опублікуємо дані і зробимо їх доступними для інших людей». Тому що після збору даних треба перевірити та проконтролювати їх якість, щоб переконатися, що вони в порядку. Далі вже ми можемо випустити дані, розмістити їх на порталі, де вони будуть доступні користувачам для завантаження.
КМ:
Після того, як ми зробимо інформацію публічною, не буде ніяких обмежень.
ГН:
Як ви оцінюєте вплив від вашого проекту? Чи виділили ви конкретні ознаки того, як пройшов проект?
МЛ:
Мені завжди задають це питання. Тож, один елемент і одна метрична міра успіху — це кількість сгенерованих даних. Скільки точок, ліній та полігонів створили учасники, і які атрібути їх супроводжують. Також, скільки майстер-класів ми провели, скільки людей прийняло участь в майстер-класах, і які їх результати. Також, декілька людей говорили з нами про потенціальні проекти, що будуть створені на основі навичок, отриманих від нас. Ми хочемо знайти спосіб прослідкувати, чи будуть реалізовані ці проекти, тоді це може бути ще одним мірилом успіху.
Зробити дані доступними і стежити, скільки людей дивляться або завантажують дані, ще один аспект, який можна виміряти. Наприклад, цей шар був завантажений 10 разів. Значить, він дійсно цікавий для інших людей.
Але я вважаю, що ключ до успіху цих проектів — це якщо після майстер-класів нам вдалося сформувати у людей новий набір навичок. Якщо ми створили сталу програму, в рамках якої люди продовжують збирати дані та співпрацювати з ключовими людьми з їх міст, тоді ми дійсно чогось досягли. І я вважаю, що це найважливіша міра. І чи вдалося це нам вже зараз? Ні. Але ми на самому початку процесів, і, можливо, це нам вдасться.
Мелінда Лаітурі
ГН:
Тож створення спільноти професіоналів також є вашою метою?
МЛ:
Так, так, створення нових компетенцій.
КМ:
У нас є декілька обнадійливих показників, а саме — робота, зроблена командами з часу першого воркшопу у травні. Одна з речей, яку ми чули, і яка нас тішить, це те, що декілька університетів співпрацювали на деяких проектах. До цього вони не працювали разом. Також деякі університети вирішили включити те, чому ми їх вчили, до навчальної програми. І якісь з них включили до проекту більше людей, ніж прийшло на майстер-клас, через те, що в нас обмежений бюджет, але протягом літа студенти, що були на майстер-класі, навчали інших студентів свого факультету, так що більше людей змогло збирати дані. Отже, вони вже діляться тим, чого навчилися, зі студентами, з колегами з інших факультетів. Принаймні ті знання, які ми сюди принесли, не залишаються серед тих 5–6 людей, а вже поширюються.
Дискусії, що трапляються протягом майстер-класів, просто вражають. Декілька людей мають досвід у географії, декілька людей мають досвід в екології, також є люди зі сфери громадського захисту, люди з міського інформаційного центру, люди з авіаційного університету. І, коли вони починають розмову, географи кажуть «Ми будемо робити анкетування, бо ми думаємо про проблеми більш глобально». А люди з авіаційного університету кажуть «Якщо ви дасте нам цю інформацію, то ми зробимо застосунок, яким зможуть користуватися люди з особливими потребами…» А люди з цивільної оборони кажуть «А ми вам можемо сказати, де знаходяться евакуаційні маршрути, щоб допомогти людям з особливими потребами їх знайти».
Дискусії тут дійсно цікаві, всі дуже відкриті до того, щоб ділитися своїми ідеями і працювати разом.
МЛ:
Вони дуже відкриті і дуже колегіальні, ви знаєте, дуже дружні.
ГН:
А в Харкові цей проект вже підходить до кінця?
КМ:
Ми сподіваємось, що ні. Програма продовжується до вересня наступного року, тобто вересня 2017-го року, і до того часу ми будемо продовжувати працювати з нашими командами, щоб продовжити ту роботу, яку вони тут почали. Можливо, у нас тут не буде більше майстер-класів протягом цього часу, але робота ще не закінчена.
ГН:
Як ви оцінюєте минулий тиждень, майстер-класи та роботу, яку було виконано? Ви задоволені?
КМ:
Я думаю, що цей тиждень, цей другий майстер-клас, пройшов дуже добре. Всі команди виконали неймовірний обсяг роботи з травня по вересень, вони важко працювали протягом літа. Чудово, що керівники їх факультетів включили збір даних до літньої практики, і таким чином це стало невід’ємною частиною розкладу університету. Я думаю, це також допомогло зробити наш проект успішним. У нас великі надії щодо майбутніх планів і майбутньої роботи. У нас плануються деякі дуже хороші проекти, що включають співпрацю між різними університетами, а також з міським інформаційним центром та іншими дуже корисними контактами, які ми тут встановили.
Ми дуже раді бачити співпрацю між громадськими, приватними та академічними установами та нові здібності, напрацьовані командами. Тож, ми думаємо, що це вже успіх, і ми з нетерпінням чекаємо побачити, як він буде продовжуватись.
МЛ:
Дуже задоволені! Роботу було виконано на відмінному рівні. Чудові команди презентували матеріали для майстер-класу. Усі партнери дуже залучені та захоплені проектом.
ГН:
А як ви будете стежити за їх роботою?
КМ:
Ми залишимось на зв’язку до вересня 2017-го року для продовження роботи. Ми будемо продовжувати стежити за процесом дістанційно з США.
ГН:
А як щодо майбутнього? Як думаєте, яке буде продовження?
МЛ:
Думаю, якщо люди залишаться залученими, то є декілька варіантів. Один — це продовження проектів співпраці між різними університетами. Потенційно люди з різних університетів можуть прийняти участь у створенні якогось ГІС центру, це було б дуже хвилююче. Це була б можливість мати місце для безперервної освіти, не тільки для Харкова, але й для усієї України.
ГУ:
Раніше ви сказали, що привезли нові навички для географів і картографів. Чи ви думаєте, що навички — це єдине, чого не вистачає людям для того, щоб брати на себе відповідальність за картографування міст? Чи ви думаєте, що їм також потрібне керівництво? Чи здатні вони будуть продовжити роботу без керівництва з вашої сторони?
МЛ:
Ми плануємо організовувати вебінари та модерувати телеконференції для того, щоб допомогти людям. Для того, щоб виявити проблему, їм може знадобитися допомога з якимись інструментами або технологіями. При цьому, я думаю, що у них достатньо матеріалів для того, щоб почати роботу і працювати самостійно. І тому що вони зараз стали співтовариством, вони можуть вітати один одного і вирішувати проблеми до того, як вони звернуться до нас.
ГУ:
Це означає, ви думаєте, що вони зможуть продовжувати роботу тут без вас?
МЛ:
Так, вони зможуть. Але їм треба буде цього захотіти. Інший момент — це те, що такі навички і такі технології треба використовувати на практиці. Тому що, якщо їх не використовувати, то вони просто зникнуть. Тож ми сподіваємось, що ми створимо тут товариство, в якому вони будуть спілкуватися один з одним, і продовжувати нетворкінг, і просуватися вперед.
Ми сподіваємось, що цей проект допоможе. Що розвиток партнерства між містом і громадськими організаціями, тобто, місцями, в яких потрібна робота з ГІС, може привести для створення потенційних стажувань для студентів, щоб вони могли отримати досвід, встановити зв’язки, і, можливо, знайти роботу.
ГН:
Чи були ви залучені у цьому проекті тільки в Харкові чи і в інших містах також? Як виглядають наші учасники порівняно з іншими містами?
МЛ:
Я думаю, що є багато спільного між усіма частинами проекту, тому що в ньому приймають участь люди, дуже зацікавлені в цих видах технології та інструментів, і вони дуже пристрасно ставляться до своїх інтересів. І це об’єднує всіх учасників. Як я казала раніше, я думаю, Харків трохи відрізняється, бо тут вже є велика база навичок, сильні технології і сильні університети. Ви знаходитесь доволі попереду багатьох інших міст, в яких я працюю, і які знаходяться в менш розвинених країнах, де дуже мало даних, і університети не є сформованими. Але тут я бачу дуже цінний урок, який ми виносимо з цього проекту. І, думаю, це ми зможемо застосувати в інших містах, тому що співпраця іде дуже добре. А також ті речі, що робляться в рамках розробки учбових програм та співробітництва. Ці речі я можу застосувати в інших містах, і спробувати їх застосувати в Куско, Медельїні, Мекеле або Покхарі.
ГН:
Чи збираєтесь ви збільшувати кількість міст, задіяних у проект? Або привезти цей проект до інших кран?
МЛ:
Ми плануємо запустити проект принаймні в чотирьох нових містах, але також ми хочемо інвестувати в існуючі міста, в яких вже почали цей проект. Ми хотіли б забезпечити додаткову підтримку вже існуючим проектам, а потім вже спробувати створити нові проекти.
Ще один результат, який ми бачимо з проекту Secondary Cities, це розвиток субпроектів, або «центрів відмінності». Спробувати ідентифікувати один з проектів, які вже реалізуються, і виявити, що вони вже мають експертизу, яка може поширюватись на континенті, наприклад, у Непалі. Там дуже сильна команда, яка може допомогти з розвитком в Індонезії, Південно-Східній Азії, в тій частині світу. І це ще один результат проекту Secondary Cities.
Розмова з представницями Асоціації географів США була дуже емоційною для нас, бо жінки з великим ентузіазмом розповідали про проект, про прогрес учасників команд та були задоволені результатами і сподівалися на подальшу плідну працю. Їх ставлення у якомусь сенсі передалося і нам. Дуже хочеться бачити розвиток у сфері ГІС, багатобічне їх застосування.
Кендіда та Мелінда говорили про слушні речі. Для того, щоб розвивати галузь важливими є чимало факторів, та дуже необхідні кооперація і партнерські відносини та відкритість, а до всього цього ще й бажання. В сучасному світі у сфері ГІС існує багато вільних джерел інформації, доступних інструментів, треба лише захотіти навчатися та опановувати необхідні навички.
На жаль, хочеться до оптимістичних слів додати трохи скепсису і поставити кілька питань. Чи зможуть наші інституції (у Харкові і не тільки) дружньо співпрацювати над спільними проектами без стороннього втручання? Чи навчаться бути партнерами замість суперників? Чи зміниться ставлення до відкритості даних? Як скоро ми почнемо із задоволенням ділитися запасом даних?
Почекаємо і побачимо, як відповісти на ці питання.
