Початок третього тисячоліття визначився черговим загостренням глобальних екологічних проблем та усвідомленням життєвої необхідності збереження природного середовища за для існування людства. Це усвідомлення втілилось у підвищенні уваги суспільства до екологічних проблем і, в тому числі, у розширенні мережі природоохоронних територій.
Україна також не лишається осторонь світових тенденцій. За даними Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, на 2020 рік, порівняно з 2010 роком, площа об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) в Україні збільшилася на 21,9%, Станом на 01.01.2020 відсоток заповідності в Україні становив 6,8% від загальної площі території. (рис.1)
Рис. 1. Динаміка створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду в Україні за 2000-2019 рр. (в тис. га)
Начебто непогано?
Але, за тими ж даними, площа природоохоронних територій країн ЄС зросла за 10 років на 42 %, а середній відсоток заповідності країн Європи, становить наразі 21%. В Україні ж у 2020 році навіть спостерігалось зменшення площі ПЗФ на 20 тис. га.
І це зовсім не дивно, адже Україна порівняно із більшістю країн Європи, має кращий земельно-ресурсний потенціал, і в останні роки розвивається у напрямку аграрної держави. А якщо додати важіль відкриття ринку землі то стає зрозумілим, що зараз в Україні кожен клаптик хоч якось придатних для сільськогосподарського використання земель є об’єктом підвищеної уваги в першу чергу як потенційний засіб виробництва та матеріальний актив.
Отже за цих обставин не лише подальше розширення мережі природоохоронних територій є, м’яко кажучи, непростим завданням, а й збереження того фонду земель ПЗФ, що вже існує на сьогодні стає як ніколи актуальним.
Бити на сполох
Поки що ситуація складається таким чином, що то в одному, то в іншому регіоні заповзятливі ділки як кажуть, «без об’явлення війни», розорюють ділянки природоохоронних територій, а співробітникам природоохоронних установ та екоактивістам лишається бити на сполох, привертаючи увагу до проблеми у ЗМІ та соцмережах, звертатися с позовами до суду, намагатися відшкодувати збитки… Таким чином в ЗМІ періодично потрапляють новини по випадки розорювання земель в межах ПЗФ і знищення природних екосистем.
Знищення, яке при розорюванні цілинних земель, є необерненим!
Ось лише деякі з них:
- В Дніпропетровській області 50 зі 179 об’єктів природно-заповідного фонду піддалися розорюванню (за даними UNCG).
16 квітня 2021 р Під Маріуполем розорали парк Меотида, збитки від знищення природних ландшафтів оцінені в 50 млн грн.
Рис. 2 Розорані степи парку “Меотида”. Знищена водночас степова екосистема не відновиться в первісному вигляді ще десятки років.
- червень 2021р. – повідомлення про самовільне захоплення і розорювання частини особливо цінних земель національного природного парку «Подільські Товтри» на Хмельниччині.
- Ще в 2019 році розпочато кримінальне впровадження з приводу незаконної передачі у власність громадян 406 земельних ділянок загальною площею близько 200 га та оціночною вартістю понад 200 млн грн. із земель Національного природного парку «Гомільшанські ліси».
- Масштабне розслідування щодо розорювання земель ПЗФ проведене “Текстами”.
Поки триває вивчення обставин та збирання доказів, поки суди та апеляції – врожай вирощено, зібрано, прибуток отримано. Саме тому фактично кожен з крупних об’єктів ПЗФ сьогодні стикається з проблемою незаконного розорювання земель. Але чи завжди мова йде про самозахоплення земельних ділянок?
Насправді, як це не прикро, помилкове розорювання, або самозахоплення земель це, як кажуть, не найгірша біда. Гірше, коли незаконне розорювання здійснюється, з точки зору агровиробників, на законних підставах, бо підкріплене відповідними кадастровими документами. Таку діяльність значно важче зупинити, та справа може тягнутися роками.
Як таке може бути?
Проблема, як з’ясовується, в недосконалості законодавчих механізмів встановлення меж об’єктів ПЗФ та реалізації вимог законодавства на практиці.
Одним із постраждалих від незаконного, а ще гірше – “нібито законного” розорювання є Національний природний парк загальнодержавного значення “Пирятинский”. Його приклад є типовим для теперішньої ситуації в Україні.
Спробуємо розібратися
Парк створений в грудні 2009 році згідно з Указом Президента України на території Полтавської області. Основу парка склали природні та малозмінені ландшафти р. Удай та прилеглих до неї територій. На основі НПП Пирятинский в 2016 році створений об’єкт Смарагдової мережі, що на 84% площі збігається з площею парка.
Рис. 3. Фрагмент карти біотопів НПП «Пирятинський».
На рис.3 ми бачимо фрагмент карти біотопів парку. А ось та ж сама ділянка на космічному знімку Landsat 8 від 1.05.2021 року.
Рис. 4. Ділянки розораних ґрунтів знаходяться на лучних землях НПП «Пирятинський» та (південна частина ділянки 3) смарагдового об’єкту «НПП «Пирятинський» (знімок Landsat8 01.05.2021)
Як бачимо, значна частина земель представленої на знімку частини парку, а саме близько 20%, розорана.
Чи є це порушенням законодавства?
З одного боку – безумовно так, бо це землі НПП, половина з яких надана Парку – увага! – постійне користування, а з другого…
Подивимось на кадастровий поділ цієї ж території, відображений на публічній кадастровій карті України (ПККУ) та порівняємо його з позначенням території НПП на тій же ПККУ
1 – Розпайовані ділянки в межах НПП
2 – Територія смарагдового об’єкта “НПП Пирятинський” з розораною ділянкою
Рис.5. “Спірна” територія НПП “Пирятинський” на Публічній кадастровій карті України.
З’ясовується, що лише ділянка 1 та південна частина ділянки 3 розорані абсолютно без законних підстав. Північна частина ділянки 3 площею 10 га та ділянка 2 площею 84 га – розпайовані, розділені на ділянки, що за даними ПККУ призначені для ведення сільського господарства та знаходяться в приватній власності. Причому приватні земельні ділянки в південній частині – увага! – розташовані на землях, наданих державою НПП «Пірятинський» у постійне користування із вилученням у попередніх власників.
Як давно використовуються ці ділянки для сільгоспвиробництва?
Ретроспективний аналіз супутникових знімків, що легко дозволяє зробити загальнодоступний сервіс Google Earth, показує, що на момент створення НПП території ділянок 2 та 3 частково використовувались місцевими мешканцями під городи та сінокоси (рис 6а). Землі, передані державою НПП «Пирятинський» у 2009 році продовжували «за звичкою» використовуватись місцевими жителями як сінокоси, що дозволено в зоні регульованої рекреації (рис. 6б – 2014 рік).
Рис. 6а. Серпень 2010
Рис. 6b. Вересень 2014.
Рис. 6. Різночасові супутникові знімки ділянки території НПП “Пирятинський” 2010 та 2014 року. Червоний контур – розорані на теперішній час ділянки.
Весною 2020 року незаконно була розорана ділянка 1. А наприкінці 2020 року, раптом, зовсім несподівано, Управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняло рішення про розпаювання частини земель Нацпарку «Для ведення особистого селянського господарства”. Не звертаючи уваги ані на Парк, а ні на Указ президента.
Необхідні правовстановлюючі документи були оформлені з нечуваною швидкістю і навесні 2021 року всі 84 паї по 1 га (ділянка 2) були розорані одним суцільним масивом (рис. 7).
7а) Знімок Sentinel 2 26.06.2021 7б) Фрагмент Публічної кадастрової карти з кадастровим поділом земель на території НПП Пирятинський
Рис. 7. Ситуація на 2021 рік – територія парку розпайована та розорана.
За позовом НПП «Пирятинський» відкриті кримінальні впровадження по скасуванню незаконного рішення по розпаюванню земель. Розслідування триває. І наразі маємо те, що маємо – «Приватна власність» повідомляє про землі Нацпарку Публічна кадастрова карта (рис. 7б).
Отже, на відповідь у звинувачення від Парку у незаконному розорюванні земель власники ділянок демонструють документацію із землеустрою, а Парк?
Парк національного значення, якому вже 12 років досі не має кадастрових номерів ділянок, його територія відображена на ПККУ у вигляді окремого шару, який, “не містить офіційних відомостей Державного земельного кадастру та носить інформативний характер”.
Немає проекту землеустрою? Немає кадастрових номерів? Не винесені межі в натуру? – Немає кордонів. “Нема у вас методів проти Кості Сарприкіна”, як казав персонаж одного культового фільму.
І це не лише проблема НПП “Пирятинський”. Як зауважив Константин Яловий, понад 70% об’єктів ПЗФ досі не винесені в натуру. Замовником розробки землеустроїв виступає центральна та місцева влада залежно від типу об’єкту. Але часто вона з цим зволікає, маючи на те, як суб’єктивні (особистий інтерес чиновників), так і об’єктивні причини (нестача коштів або майнові суперечки) пише «Українська правда».
Законодавчі основи
Згідно із законодавством України, Національні природні парки створюються указами Президента України. Указ вказує на якій площі створюється НПП чи на яку площу його територія розширюється. Ділянки, які попадають у територію НПП повинні пройти погодження відповідно до процедури розробки проекту землеустрою щодо організації НПП (згадана вище процедура відповідно до Закону України «Про земельний кадастр»). Указ окремо містить доручення Кабінету Міністрів України належним чином оформити право користування земельними ділянками та розробити відповідну проектну документацію.
Розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду здійснюється згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25.08.2004 р.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі згідно законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Тим, хто зацікавився юридичними аспектами використання земель ПЗФ раджу познайомитись із посібником “Природно-заповідний фонд: земельні питання” (2017)
Однак, як бачимо, на практиці все дещо складніше. Указ є, доручення є, межі теоретично є, а практично – не зовсім.
В таких умовах землі природно-заповідного фонду сьогодні не можуть вважатись захищеними державою, їх територія, як ми побачили на прикладі НПП “Пирятинський”, може бути не лише самозахоплена порушниками законодавства, а навіть раптом може виявитись чиєюсь приватною власністю.
Причинами виникнення таких “помилок” можуть бути як дійсно звичайні помилки та брак просторової інформації, так і недосконалість законодавства, неузгодженість діяльності окремих відомств, як-то Міндовкілля та Держгеокадастру, інертність системи, брак коштів… Не можна і відкидати зловживання, адже земля сьогодні ласий шматочок, а маєток в заповідній зоні – заповітна мрія корупціонера.
Причин безліч, результат один – при формальному розширенні площ йде повсюдний наступ на останні ще збережені осередки дикої природи. Природи, без якої годі й говорити про здорову націю, довголіття, процвітання та сталий розвиток.
Але заповідні кордони вкрай важко буде захистити, якщо вони і в подальшому будуть існувати лише на сторінках наукових звітів.
Маємо надії на краще?
На закінчення треба сказати, що є хороші новини:
Почалось виділення коштів із держбюджету на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що входять до складу ряду природоохоронних об’єктів України та оформлення прав користування земельними ділянками. Сподіваємось, що це лише перша ластівка, і в подальшому справа таки буде доведена до кінця и ми зможемо впевненно говорити про захист Державою земель природно-заповідного фонду.
